БІГУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який швидко біжить; прудкий, бистрий. [Михайло:] А у нас в’ятські, теж нічого коники бігучі (К.-Карий, II, 1960, 158); Бігучі річечки спускалися з гір, рили талий сніг (Мирний, III, 1954, 60).
2. Не стоячий; текучий, проточний. Тут водиця бігучая — трохи покупайся (Сл. Гр.).
3. Який швидко минає, проходить. Не шукай [руїн]: доба бігуча, Як усе, і їх пожерла! (Щог., Поезії, 1958, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 176.