БІГУНЦІ́1, і́в, мн., розм. Те саме, що бігунки́. Бачили.., як згодом біля конюшні Омелько запрягав у бігунці коняку (Головко, II, 1957, 239).
БІГУНЦІ́2, і́в, мн. (одн. бігуне́ць, нця, ч.). Зменш. до бігуни́. Здобувши електричний струм, пустив [голова комуни] його .. гріти й освітлювати село.., рухати верстати в майстернях, жорна в млині, бігунці в олійниці (Ю. Янов., II, 1954, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 175 - 176.