БУЯ́ТИ, я́є, недок.
1. Виявлятися на повну силу, бути в розквіті. В горах пишно буяла весна (Кач., І, 1958, 518); Там наша молодість буяє На перелогах і ланах (Дмит., Вітчизна, 1948, 131).
2. Пишно, розкішно рости, розростатися. Над ворітьми темна дрібнолиста груша.. буяє. (Вовчок, І, 1955, 18); Лиш одна кропива та гірчиця.., пустивши глибше в землю свій веретенистий корінь, буяли та розросталися (Фр., V, 1951, 299); На галявині буяла блискуча, соковита трава (Гончар, Таврія.., 1957, 123);
* Образно. Молодь поетична давно вже у нас росте, давно цвіте, буяє (Тич., III, 1957, 45).
3. перен. Бути неспокійним; вирувати, бушувати. То був якийсь блискучий карнавал, червона оргія буяла на просторі (Л. Укр., І, 1951, 184); Навколо буяла юрба. Стогін, постріли, зойки, благання, лайки й накази — все злилося в строкатий хаос (Тулуб, Людолови, І, 1957, 452).
4. Вільно носитися, літати; ширяти. Легкі метелики, як відірвані квіти, буяли у повітрі (Кобр., Вибр., 1954, 100); * Образно. Лона думкою буяла вже по тому новому розкішному світі (Л. Укр., III, 1952, 506).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 269.