БУХАНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. до буха́н. — Не хоче кишка простого хліба — буханця їй подавай! — жартував дід (Мирний, IV, 1955, 237); Приносить вона майже завжди молоко чи буханець хліба (Коз., Вибр., 1947, 35); А іноді було й буханця уліпить [Мотря] Чіпці в спину, щоб довго "не роздумував"… (Мирний, II, 1954, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 267.

Буханець, нця, м.

1) Круглый пшеничный или гречневый хлѣбъ. Маркев. 151. Лучче в людей сухарці, ніж у мачухи буханці. Н. п. Їдять дівки колачі, молодиці буханці, а парубки сухарці. Чуб. III. 86.

2) Одинъ хлѣбъ. Собака узяв з стола буханець хліба. Рудч. Ск. І. 9.

3) Толчекъ, тумакъ. Иноді було й буханця уліпить Чіпці в спину. Мир. ХРВ. 26.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 117.

бухане́ць (зменшене від буха́н) — пшенична або гречана хлібина. Лучше в людей сухарці, ніж у мачухи буханці (пісня); Їдять дівки калачі, молодиці буханці, а парубки сухарці (пісня); Хліба буханець, та й ситий чоловік (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 61.