БУСУРМА́НКА, БУСУРМЕ́НКА, и, ж., заст., нар.-поет. Жін. до бусурма́н, бусурме́н 1. [Настя:] Я прикинусь туркенею, прикинусь бусурманкою, а таки знайду свою дочку (Н.-Лев., II, 1956, 442); Ти, дівчино, бусурманка, чи що? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 264.