БУСУРМА́Н, БУСУРМЕ́Н, а, ч.

1. заст., нар.-поет. Про людину іншої віри (переважно про магометанина). "Ріж і бий! Катуй невіру бусурмана!" Кричать за муром (Шевч., І, 1951, 201); Хто не знає "Мекки", куди збиралось з цілого повіту панство, як на Магометову могилу бусурмани з цілого світу? (Мирний, IІ, 1954, 106); — Три роки вибув я на каторзі турецькій.. Покалічено тоді мене добре. А надто годували погано бусурмени: цвілими сухарями та смердючою водою (Гр., І, 1963, 345); Бусурман ступив, хитаючись, вперед. І впав лицем в шорсткий намет (Бажан, Роки, 1957, 235).

2. Уживається як лайливе слово. — Ходив на той куток, батько посилали до одного чоловіка. Тогобіцькі парубки погнались, ледве втік — От бусурмени! (Кроп., II, 1958, 129); — Ванюшко, що ж це ти, бусурмане, цураєшся дядька Ларівона? .. То ти казав, що я тобі за батька рідного був, а це й писати лінуєшся (Логв., Давні рани, 1961, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 264.

Бусурман и бусурмен, на, м. Басурманъ, магометанинъ, иновѣрецъ. Ой панночко-шаблюко, панночко наша! з бусурманом зустрівалась, та й не двічи цілувалась. Чуб. V. 935. Кримці та нагайці, безбожні бусурмени. АД. І. 114.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 115.

бусурма́н = бусурма́нин = бусурме́н = бусурме́нин = басурма́н = басурме́н = бузуві́р — народні назви людини іншої віри (перев. магоме­танина — див. магомета́ни);уживаються також як лайливі слова. Нема на світі гіршої віри, ніж басурмани-татари (приповідка); Ой панночко-шаблюко, панночко наша! З бусурманом зустрічалась, та й не двічі цілувалась (пісня); «Ріж! І бий! Катуй невіру бусурмана!» — Кри­чать за муром (Т. Шевченко); Та не звелів бусурменин Церкву будува­ти (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 61.