БУРШТИ́Н, у, ч. Те саме, що янта́р. Хрестів усяких, дукатів.., бурштинів разками… та чого у неї не було! (Кв.-Осн., II, 1956, 313); Блимали нанизані на ремінці персні і обручки, палали жаровнями миски шліфованих, але не оправлених бурштинів, коралів, рубінів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 127); * У порівн. Чиста рідина світиться проти свічки, як бурштин, золотистими переливами (Кол., Терен.., 1959, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 262.

Бурштин, ну, м. Янтарь. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 115.

буршти́н — янтар; здавна використовується як дорога жіноча прикраса; ознака заможності, ба­гатства. Поверх узорчатої, мов сніг, білої сорочки висіло на шиї [Килини] багате намисто з бурштину, срібних талярів та золотих дукатів (Ю. Опільський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 60-61.