БУРХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.

1. неперех. Швидко рушити вперед. Іграє і піниться синєє море. Хтось човен на море пустив. Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі (Греб., І, 1957, 83); // Навальне ринути. Двері в келію неначе рвонулись і одскочили, неначе в двері бурхнула буря… (Н.-Лев., III, 1956, 371); // перев, безос. Хлинути (про рідину). Бурхнуло з неба, мов із бочки (Котл., І, 1952, 106).

2. перех. З силою кинути; шпурнути. Вона сес зачула, Рученьками сплеснула; Рученьками сплеснула, В Дунай зілля бурхнула (Чуб., V, 1874, 833); // Линути (рідину). Отець Тарасій.. без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан (Н.-Лев., III, 1956, 376);* У порівн. Я кидаюсь, ніби хто бурхнув на мене вїдро холодної води (Вас., II, 1959, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 261.

Бурхнути, ну́, не́ш, гл. Одн. в. отъ бурхати.

1) Порывисто дунуть.

2) Линуть, налить черезъ верхъ.

3) Хлынуть. Бурхнуло з неба мов із бочки. Котл. Ен. II. 33.

4) Швырнуть. В Дунай зілля бурхнула. Чуб. V. 833.

5) Ринуться среди волнъ впередъ (о суднѣ). Хтось човен на море пустив, бурхнув він по хвилі. Греб. 374.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 115.