БУРУ́Н, а́, ч. Навальна піниста хвиля. Вже не хвилі, а буруни вставали на морі, високі, сердиті, з білими грепн.ями (Коцюб., І, 1955, 392); З гір спадає водопад, буруни скажена стрибають по камінню (Донч., III, 1956, 213); * Образно. З долин, з узлісь — бурун пісень, Розливно кров збудилась давня (Еллан, І, 1958, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 261.

Бурун, на, м.

1) Балъ (въ морѣ, рѣкѣ). Як розгуляється погода та проти вітру як пожене буруни, то дуб грає по бурунах то вгору, то вниз, як віз по балках. ЗОЮР. І. 146.

2) Сугробъ. Ти ба, буруни які понамітало. Лохв. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 114.