БУРУВА́ТИ, у́є, недок., рідко. Шумно клекотати; бурлити. Де по весні води бурує, там буде яма (Сл. Гр.);

* Образно. Крик перекидався з вулиці на вулицю, і за якийсь час бурувало вж’з все містечко (Панч, Гомон. Україна, 1954, 165); Все навкруги бурувало життям і щастям (Гончар, III, 1959, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 261.

Бурувати, ру́ю, єш, гл. Бурлить. Де ую весні вода бурує, там буде яма. Міусск. окр. Переносно о человѣкѣ: бурлить, бушевать. Прийде та ще й бурує, а що знайде в коморі, — у шинок забере. Г. Барв. 292.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 114.