БУРЛА́ЦТВО, а, с.

1. Збірн. до бурла́ка і бурла́к; бурлаки. То наступало парубоцтво: шевчики, кравчики… гончарі і зо всякого ремесла бурлацтво (Кв.-Осн., II, 1956, 19); До пізньої осені кипів Базавлук буйним і бучним життям низового бурлацтва (Тулуб, Людолови, I, 1957, 400).

2. Те саме, що бурлакува́ння. — Остобісіло вже мені те бурлацтво, — сказала Марія і задумалась (Н.-Лев., II, 1956, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 259.

Бурлацтво, ва, с.

1) соб. отъ бурлака. Понаходило бурлацтва й гайдамак. Стор. МПр. 75.

2) = Бурлакування. Чуб. V. 524. Рудч. Чп. 220. Ой хвортуно, хвортувино, послужи нам, як служила: служила в бурлацтві, служила в козацтві, послужи ще й у чумацтві. Рудч. Чп. 219.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 113.