БУРЛА́К, а́, ч., заст.

1. рідко. Те саме, що бурла́ка 1. У неділю багацький син На конику грає, — Бурлак бідний напас воли ..Та з плугом рушає (Укр.. лір. пісні, 1958, 549).

2. У дореволюційній Росії — робітник, що разом з іншими тягне линвою річкове судно вгору проти течії. Він.. показував мені, як ходять бурлаки в лямках (Горький, Дитинство, 1947, 26); * У порівн. Бійці тягнули за собою норовистих коней силоміць, як бурлаки баржу (Гончар, І, 1954, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 259.

Бурлак, ка, бурлака, ки, м.

1) Бобыль, бездомный человѣкъ, работникъ вдали отъ родины. Рудч. Ск. І. 206. Бурлак сам горить як свічка: як до роботи, як до охоти. Ном. № 10684. Нема в світі так нікому, як бурлаці молодому, що бурлака робить, заробляє, аж піт очі заливає, а хазяїн його лає. Н. п.

2) Холостякъ. Любої пари не знайшов, а побратись аби як не гоже…. Так довіку бурлакою й зоставсь наш Гриць. МВ. І. 64. Козаче, бурлаче, що тебе зсушило? Н. п. Ум. Бурлаченько. Чуб. V. 639, бурлачок. КС. 1882. XI. 231.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 113.