БУРКУ́Н-ЗІ́ЛЛЯ, я, с. (Melilotus albus), діал. Лугова і лісова трава з вузьким трійчастим листям і дрібними квітками; буркун білий. В огороді буркун-зілля по тичині в’ється (Чуб., V, 1874, 1029); Сіно таке слизьке, гладеньке, так гарно пахне, що кортить.. зворушити мертве стебло і пустити з неволі придушений там дух материнки, горошку та буркун-зілля (Коцюб., II, 1955, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 259.

бурку́н-зі́лля = бурку́н [бі́лий] (пестливе — бурку́нчик) = буркови́на — лугова й лісова трава з вузь­ким трійчастим листям і дрібними квітками; використовується в на­родній медицині; буркуновий чай допомагає позбутися кашлю, ли­хоманки, безсоння; існує народна прикмета, — буркун перед дощем виділяє різкий запах; символ вір­ності (у А. Метлинського: «Ой стелеться мені широкий лист та бурковина»); про жінку, яка тужить під час розлуки за чоловіком, спів­ають, що вона «б’ється, як буркун-зілля в’ється»; в іншій пісні дівчи­на, застерігаючи свого милого, співає: «… бурковина стеле; Не хо­ди, козаче, на улицю без мене! Косарики косять — бурковина в’яне; Не люби іншую, бо серденько в’яне!». Ой на горі буркун родить, До Килини Микола ходить. Ой роди, роди, буркунчику, Ой ходи, ходи, го­лубчику. Ой роди, роди, не схиляйся, Ой ходи, ходи, не спізняйся (пісня); В огороді буркун-зілля по тичині в’ється (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 60.