БУ́РКНУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка. Однокр. до бу́ркати¹. — Мовчала б, коли сказати не вмієш, — буркнув сердито Карпо Петрович (Коцюб., II, 1955, 370); Дядя Михайло пильно подивився на нас і щось буркнув собі під ніс (Сміл., Сашко, 1957, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 259.

Буркнути, ну, неш, гл. Одн. в. отъ буркати 1. І муха говоруха об мені не буркне. Ном. № 4056.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 112.