БУ́РКАТИ 1, аю, аєш, недок., перех. і без додатка, розм. Говорити уривчасто і невиразно; бурмотати, мурмотіти. Мотя тільки іноді сердито буркала йому на відповідь якесь слово (Коз., Сальвія, 1959, 164); * Образно. Тут, коло його ніг, колисалися хвилі й буркали щось сумне (Коб., І, 1956, 394); Десь за Дніпром, поза білою тучею. Буркає грім дідуганом столітнім (Шпорта, Вибр., 1958, 53).
БУ́РКАТИ 2, аю, аєш, недок., перех., рідко. Те саме, що будити 1. — Так спи ж дома, Меджиде, — Ми буркать не будем (Г.-Арт., Байки.., 1958, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 258.