Про УКРЛІТ.ORG

бунтувати

БУНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. неперех. Здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті. Не село бунтувало, а тільки привідці (Коцюб., II, 1955, 98); Стоять заводи та шахти німі (бунтує робітництво) (Головко, II, 1957, 229); // розм. Виявляти велике незадоволення або неспокій, роздратування. [Одарка:] Та що скоїлося, скажи ти мені? Чого ти так бунтуєш та вбиваєшся? (Мирний, V, 1955, 250); * Образно. Коні сердито іржуть. Вони десь бунтують у стайні, б’ють землю ногами роздувають од гніву ніздрі (Коцюб., II, 1955, 61).

2. перех. Підбурювати до бунту. Осавила не селі (Н.-Лев., II, 1956, 186); // Підбурювати проти кого-небудь. [Рябина:] Ти смієш іще мою дитину проти мене бунтувати? (Фр., IX, 1952, 77).

3. перех., що, перен. Хвилювати, бентежити. А тільки барва їх [розмов], мелодія раптова тепер, як і тоді, мені бунтус кров (Л. Укр., І, 1951, 186); Зелений плав, сон, дзвін… Бунтує душу… Скільки сонця, праці, втіхи! (Горд., І, 1959, 473).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 256.

вгору