БУ́ЛЬКІТ, коту, ч. Дія за знач. бу́лькати, булькота́ти 1 і звуки, утворювані цією дією. Усе це, з плачем, викрикнула Малайка Андрієві в спину при булькоті горнятка (Коцюб., II, 1955, 22); Талі й дощові води з шумом, шипінням і дзвінким булькотом поспішали до річки (Коз., Гарячі руки, 1960, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 255.