БУЛЬКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і БУЛЬКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Підсил. до бу́лькати. Сало шипіло, як змія, булькотало, кувікало, як свиня в тину (Н.-Лев., II, 1956, 304); Булькоче, пріг. каша в казані (Мал., II, 1956, 327); Горілка з пляшок булькотіла, Ніхто ні каплі не пролив (Котл., І, 1952, 163); Ярина.. принесла й поставила на стіл горнці, в яких парувало смажене м’ясо, казанок, у якому булькотіла юшка (Скл., Святослав, 1959, 31).

2. перен., розм. Невиразно говорити; бурмотати. Портьє булькотів щось грізно по-мадьярськи (Фр., III, 1950. 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 255.

Булькотати, кочу, чеш, булькотіти, кочу, тиш, гл.

1) Клокотать. Кров дзюрить, булькотить з спини. Ном. № 8173.

2) Булькать. Доти баба булькотала, поки на дно не попала. Грин. ІІІ. 341. Стала, тиковку топити, а та набірається води та булькотить. Мнж. 2.

3) Объ индюкѣ: кричать. Пуляк булькоче. Вх. Уг. 229.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 110.