БУ́ЛКА, и, ж.

1. Хліб з білого пшеничного борошна. — Одному залюбки житній хліб, а другому — булку подавай (Мирний, IV, 1955, 330); Виходжу від нього та й іду через склепок із булками (Март., Тв., 1954, 190); — Вам булку подати з маслом чи коржики? (Ле, Міжгір’я, 1953, 59).

2. діал. Дерев’яна куля; рід гри з такою кулею. Учора я дививсь, як хлопці Гуляли на толоці., в дучку булку заганяли (Греб., І, 1957, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 253.

Булка, ки, ж.

1) Булка, бѣлый хлѣбъ. Чуб. V. 192; VII. 445. Що ж ти напік булок? Чуб. II. 185. Шкода собаці булки; не ззість, тілько покаляє. Ном. № 7593.

2) Отдѣльный хлѣбъ. Булка хліба. Волын. г.

3) Деревянный шаръ, употребляющійся въ игрѣ того-же имени. КС. 1887. VI. 474. Сим. 178, 6 (шаръ гоняютъ палками но льду). Учора я дививсь, як хлопці гуляли на толоці…. то в дучку булку заганяли. Греб. 395. Ум. Булочка. Чуб. V. 488. Булочка хліба лежить. Чуб. II. 8.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 109.