БУЛИ́ЖНИК, у, ч. Середньої величини круглий камінь твердої породи; використовується як будівельний матеріал (головним чином для брукування вулиць); дикий камінь. Під ногами — сіра бруківка. Та сама бруківка, з якої колись виламувався булижник — найперша зброя пролетаріату (Руд., Остання шабля, 1959, 565).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 253.