БУЛА́Т, ч., заст.

1. род. у. Високоякісна міцна сталь особливого гарту, з узорчастою поверхнею. Стьогнув [Паллант] ще Турна через лоб. Но Турн байдуже, не скривився, Бо, бач, булатом ввесь обшився І був, як в шкаралупі боб (Котл., І, 1952, 258); Ох, ти серце, моє серце молодецьке, Що булату ти твердіше, міцніше каменю! (Перв., Слов. балади, 1946, 17).

2. род. а. Сталевий клинок, меч; взагалі зброя. Усі ми станемо єдині, на плуга змінимо булат (Рад. Укр., 26.V 1951, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 253.

Булат, ту, м.

1) Булатъ, узорчатая сталь.

2) Булатная сабля. Посік же тебе булат вражий. Стор. II. 267.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 109.

була́т —

1) високоякісна міцна сталь особливого гарту, з узорчас­тою поверхнею. Турн байдуже, не скривився, Бо, бач, булатом ввесь обшився (І. Котляревський);

2) ста­левий клинок, меч; взагалі старо­винна холодна зброя. Посік же те­бе булат вражий (О.Стороженко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 59.