БУЛА́ВКА, и, ж, рідко. Голка з головкою на тупому кінці; шпилька. Сагайда відстебнув на грудях булавку, і роздерта гімнастьорка розійшлася на дві поли (Гончар, III, 1959, 122); // Довга голка з прикрасою на головці як предмет жіночого туалету. Бере [гетьман Скоропадський] жінчині від капелюха булавки та махає (Вишня, І, 1956, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 253.