Буковина, ни, ж.

1) Буковое дерево. Гол. І. 106. Як упаде жовтий листок з тої буковини. Н. п.

2) Буковый лѣсъ. Шух. I. 177.

3) Страна: Буковина. Ум. къ 1 и 2 знач.: буковинка, буковиночка, буковинонька. А в лісі, в лісі в буковинойці, там же мі кукала сива зазулейка… Листи нала би я ліс буковину… Гол. II. 77.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 109.

Букови́на — історична назва те­риторії, що входить до складу України (північна частина — тепер Чернівецька область) та сучасної Румунії (південна частина); буко­ви́нець, букови́нка, букови́нці — мешканці, уродженці Буковини. Буковино моя мила, Моя рідна ма­ти, В Буковині мило жити, мило ще й вмирати (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 59.