БУК, а, ч.

1. Листяне дерево з гладкою сірою корою і міцною деревиною. На горі між буком чорніє подекуди сосна, а над струмком стоять горіхи (Коцюб., III, 1956, 139); Голі вузлуваті горіхи та буки переплутувалися гіллям (Тулуб, Людолови, І, 1957, 336).

2. діал. Ціпок, палиця, кий. Чого просьба не докаже, то докажуть буки (Номис, 1864, № 1059); Я з п’ющими за пліт не виливаю, З їдцями їм, для бійки маю бук (Фр., XI, 1952, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 251.

Бук, ка, м.

1) Букъ, Fagus silvestris. Коби ми ся тот бук розвив та й берези білі. Гол. Ночує Ганна під еннім небом, під зеленими буками. Левиц. І. 62.

2) Переносно: палка, розга. Наука не йде на бука. Ном. № 6024. Як не даси з прозьби, то даси з принуки, а чого прозьва не докаже, то докажуть буки. Ном. № 1059. Буком того, хто не боронить свого. Фр. Пр. 129.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 108.

бук (деревина бука — бучи́на) — листяне дерево з гладкою сірою корою і міцною деревиною (ка­жуть: «Коло бука великая мука»); символізує стійкість, міцність, ве­личність («Із-за буків і лісу не видно»); у значенні «ціпок, палиця, кий» фігурує в народних приповід­ках як символ твердості і як зна­ряддя покарання; за народними прикметами, — «як бучина змок­ріє, то ся зима змерзіє», «як з бу­чини сиплються окрушини, то м’яка зима буде»). Як не даси з просьби, то даси з принуки, чого просьба не докаже, то докажуть буки» (М. Номис); Буком того, хто не боронить свого (І. Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 58-59.