БУЙНОГРИ́ВИЙ, а, е. Який має пишну гриву. Ех, і коні, скачуть коні, Буйногриві скакуни (Шер., Дорога.., 1957, 30); * Образно. Віє вітер буйногривий, Ще й чуприну розвіва (Укр.. лір. пісні, 1958, 586).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 251.