БУДО́ВА, и, ж.
1. Кам’яна, дерев’яна та ін. споруда для житла, господарських потреб і т. ін.; будівля. — Ач, як люди живуть! Ач, як будови помурували! (Мирний, II, 1954, 72); Залізний шум над нами, будови в вишині, і зорі з ліхтарями злили свої огні (Сос., Щоб сади.., 1947, 51).
2. тільки одн. Дія за знач. будува́ти 1, 2. Гурти робітників працюють коло будови: хто робить цеглу, хто носить мул та воду (Л. Укр., II, 1951, 242); Так виріс вій [хлопчик] за ці роки будови (Довж., II, 1959, 152).
3. Місце, де відбувається будівництво. І видно сяють корпуси у Харкові, у Львові, І чути юні голоси На молодій будові (Нагн., Слово.., 1954, 9).
4. тільки одн. Розміщення, взаємне розташування частин чого-небудь; побудова, структура. Вивчення будови атомів дало змогу встановити, що в атомному ядрі заховані величезні запаси енергії (Наука.., 3, 1957, 23); Керівним принципом організаційної будови партії є демократичний централізм (Статут КПРС, 1961, 11); Записав од осетина Олексія Хостнаєва.. серію осетинських казок, які мене вразили буйною фантастикою і особливо своєю надзвичайно красивою будовою (Вас., IV, 1960, 47); // Статура, постать (про людське тіло). Коло міномета стоїть Денис, атлетичної будови чолов’яга років тридцяти (Гончар, III, 1959, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 248.