БУДИ́ТИСЯ, буджу́ся, бу́дишся, недок.
1. Прокидатися від сну, переставати спати. Коли був добре п’яний, він [Іван] спав твердіше і не будився при її [Ганки] окриках (Фр., І, 1955, 92); Ольга бачила сни, від яких будилася вся облита потом (Галан, Гори.., 1956, 22).
2. перен. Виникати, з’являтися, поставати. [Принцеса:] Нова вступає в душу сила, одвага в серці будиться, як гляну на се нове життя (Л. Укр., II, 1951, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 247.