БУДИ́НОК, нку, ч.
1. Будівля, споруда, призначена для житла. Латин од поєдинків Сховавсь під спід своїх будинків І ждав, що буде за кінець (Котл., І, 1952, 191); Зійшло сонце; Україна — Де палала, тліла, А де шляхта, запертися, У будинках мліла (Шевч., І, 1951, 119); Оці будинки, покої, по яких перше блукала одна несита і загребуща людина — тепер підуть під школи (Коцюб., II, 1955, 83); Вони підійшли до будинку, де жив Каргат, спинились коло входу (Шовк., Інженери, 1956, 306).
2. Науковий, культурно-освітній, побутовий та ін. державний заклад, установа, а також будівля, де він (вона) міститься. З будинків найбільше подобались мені університет і академія (Коцюб., III, 1956, 351).
Буди́нок відпочи́нку — заклад для відпочинку трудящих. В місті й на околицях розташовано шістдесят три прекрасні санаторії і шістнадцять будинків відпочинку (Кучер, Чорноморці, 1956, 97); Буди́нок культу́ри — заклад для задоволення культурних потреб трудящих; Буди́нок Радя́нської А́рмії — заклад для задоволення культурних потреб військовослужбовців;
Дитя́чий буди́нок — закритий навчально-виховний заклад для дітей. Обіч за огорожею — будинок дитячий у попівському дворищі (Головко, І, 1957, 209); Роди́льний (поло́говий) буди́нок — медичний заклад, призначений для подавання медичної допомоги під час пологів.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 247.