БУ́ДЕ.
1. 3 ос. майб. ч. одн. до бу́ти.
2. безос. присудк. сл., розм. Уживається у знач. вистачить, досить. Буде з мене, поки живу, І мертвого слова. Щоб виливать журбу, сльози (Шевч., І, 1951, 79); // Уживається у знач. годі. Нешвидко встав старший, та й каже: "Ще, може, хоче хто сказать?" "Не треба! буде? і так гоже!" (Мирний, V, 1955, 292); Нарешті Чугайстир знемігся. — Буде, не можу… (Коцюб., II, 1955, 349).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 246.