БУ́ДА1, и, ж.
1. Невелика будівля для господарських потреб, для захисту від негоди та ін.; будка. Переходячи Борислав, він побачив якусь муровану буду обік села (Фр., VIII, 1952, 392); Поставили з дощок буду… таку, в якій тютюн сушать… (Коцюб., II, 1955, 144); // Рід намета, що має основу з жердин, покритих соломою, корою, шкірами і т. ін. Мешкав він собі на громадській толоці в солом’яній буді (Март., Тв., 1954, 176).
2. заст. Простий екіпаж з верхом. Через місяць прикотила в Піски велика-велика буда (Мирний, II, 1954, 94).
3. Невеличке крите приміщення для собаки; будка, конура. Перед будою напроти веранди стояв на ланцюгу величезний пес (Вітч., 7, 1947, 58).
БУ́ДА2, и, ж., заст. Поташний завод. Поташне виробництво (буди) особливо поширювалось у лісовій, північно-східній частині України (Іст. УРСР, 1, 1953, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 246.