БУГРУВА́ТИЙ, а, е, рідко. Покритий буграми. Підрозділ мав перед собою невелику річку, а за нею бугрувате поле (Ле, Мої листи, 1945, 138); // Нерівний, з опуклостями. Обличчя його з високим бугруватим лобом виснажене й жовте (Коз., Зол. грамота, 1939, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 246.