БУГИЛА́, рідше БОГИЛА́, и́, ж., бот. (Anthriscus). Трав’яниста рослина з родини зонтичних із солодким стеблом. І твій барвіночок хрещатий Заріс богилою (Шевч., І, 1951, 384); А на другий день у бур’яні Шевченко будує з бугили та коров’яків курінь (Вас., Вибр., 1950, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 246.

Бугила, ли, ж. Раст. Anthriscus sylvestris. Анн. 39. Вирізав ту бугилу і зробив з неї дудку. Рудч. Ск. І. 157.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 105.

бугила́ = богила́ — трав’яниста рослина з родини зонтичних із солодким стеблом; символ занедба­ності, занехаяння. Ітвій барвіночок хрещатий заріс богилою (Т. Шевченко); Вирізав ту бугилу і зробив з неї дудку (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 57.