БУВА́ЛО.
1. 3 ос. одн. с. р. мин. ч. добува́ти. Батько діда просить, щоб той розказав.., як колись бувало (Шевч., І, 1951, 144); Бувало, що ти мені пособляв, бувало (Стельмах, І, 1962, 115).
2. вставн. сл. Уживається при вираженні дії, що нерегулярно повторювалась у минулому, у знач. часом, іноді, траплялось. Оце, бувало, як ідуть пізно люди по селу та регочуться, то хоч і не питай — од Самійленка (Вовчок, І, 1955, 85); [Дівчина:] Ти пам’ятаєш того великого чорного парасоля, як ми, бувало, під ним удвох від дощу ховались? (Л. Укр., II, 1951, 103); Цілими днями, бувало, просиджує хлопець над книжкою (Головко, І, 1957, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 245.