БУВА́ЛЕЦЬ, льця, ч. Людина з великим життєвим досвідом, яка багато бачила, зазнала у своєму житті. — Гей, та пішов я, брате мій, степами, та пішов ланами у той край, про який чував лиш від бувальців… (Коцюб., І, 1955, 141).
◊ Бува́ти (бу́ти) в бува́льцях — багато в житті ба чити, зазнавати. Я, щоб ви знали, провідав того світа — був, як то кажуть, у бувальцях (Вовчок, VI, 1956, 260); — Я бувала в бувальцях і людина аж по шию досвідна (Н.-Лев., IV, 1956, 296); Одразу видно, що вони бували в бувальцях. По одежі знати, де вони стіни обтирали по бліндажах (Ю. Янов., I, 1954, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 245.