БУБОНІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. бубоні́ти і звуки, утворювані цією дією. Дівчата раптом перестали сміятися, навіть лектор зробив паузу в своєму бубонінні (Ле, Право.., 1957, 104); Захоплений роботою, він не дуже прислухався до розмов навколо. Але бубоніння Таранця дратувало його (Ткач, Крута хвиля, 1956, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 245.