БУ́БОН, бна, ч. Ударний музичний інструмент. По всьому селі пішла чутка, що в нас весілля; музики грають, у бубон б’ють, — весело було, бучно! (Вовчок, І, 1955, 79); Загриміли труби, загули бубни: то молодий раджа скликав військо (Н.-Лев., IV, 1956, 33); Співали баяни, гримів із дзвониками бубон (Кучер, Чорноморці, 1956, 348); * У порівн. Зосталася Одарка з трьома невеличкими дітками-дівчатками без грошей.. Злидні, кругом злидні, голі, як бубон (Мирний, І, 1954, 49); А вишень, а груш солодких було, як наїсися — цілий день живіт як бубон (Довж., Зач. Десна, 1957, 462); — Запекла баба, а дурна, як бубон (Збан., Малин. дзвін, 1958, 137).

БУБО́Н, у, ч. Напухла лімфатична залоза.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 244 - 245.

Бубон, бна, м. Бубенъ. Чуб. III. 268; VII. 450. Славні бубни за горами, а зблизька шкуратяні. Ном. № 2623. Голий як бубон. Ном. № 1523. Що дня божого діточки її як бубон збиті. МВ. І. 45.

2) Родъ барабана. Гей бийте в бубни, довбиші, на ґвалт. К. ПС. 15. Ум. Бубник. Качається, як бубник голеньке. Ном. № 9234.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 104.

бу́бон = тараба́н (звідси — тараба́нити) — народний музичний ударний інструмент у вигляді ши­рокого обруча, обтягненого з обох боків або з одного боку шкурою; грають або дерев’яною булавкою, або рукою; нерідко на бубні буває «чинель», тарілка з міді, в яку вда­ряють шматком заліза (великим цвяхом); символізує чванькува­тість, а також бідність. Славні бубни за горами, а зблизька шкуратяні (прислів’я); Голий, як бубон (при­казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 57.