БРЯ́ЗНУТИ, ну, неш, док.

1. неперех. Однокр. до бря́зкати 1. — Стукну-брязну підківками. Словами додам! (Гл., Вибр., 1957, 237); Брязне клинок об залізо кайданів. Піде луна по твердинях тиранів (Л. Укр., І, 1951, 126); Вікно брязнуло, розлетілась шибка, посипалося скло (Горд., Буян, 1938,17); * Образно. Брязнули промені сонця (Чумак, Черв. заспів, 1956, 77).

2. неперех., розм. Важко, з шумом упасти. Мати зробилась як крейда біла; так і брязнула об землю (Барв., Опов.., 1902, 402); А він [хорт] як бебехнеться об поміст, так і брязнув, і задзвенів (Стор., І, 1957, 60); Але пароплав раптом так хитнуло, що графин не встояв на столику і брязнув на підлогу (Донч., III, 1956, 215).

3. перех.і неперех., розм. З силою кинути, ударивши об що-небудь. [Мирон:] Брат одним блюдом так брязнув об долівку, що тільки іскри полетіли (Корн., II, 1955, 30).

4. перех., розм. Сильно вдарити. Брязнула невістку по зубах (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 243.

Брязнути, ну, неш, гл. Одн. в. отъ брязкати.

1) Зазвенѣть, звякнуть. Брязнули ключі од комори йдучи. Н. п. Здорова була, дівчинонько! — як на струні брязнуло обік мене. МВ. (О. 1862. III. 54). Брязнув гаманом на стіл. Г. Барв. 211. Ось і у всі дзвони брязнули. Г. Барв. 158.

2) Упасть, ударяясь о земь. Горщик як брязне об піл. Г. Барв. 225. Мати зробилась як крейда біла, так і брязнула об землю. Г. Барв. 402 — 103. На яку коняку не покладе руку, вона з усіх чотирьох і брязне. Мнж. 22.

3) Ударить. Брязнула невістку по зубах. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 103.