БРЯ́ЗКІТ, коту, ч. Те саме, що брязк. Почувся брязкіт. шпор, рип чобіт (Мирний, І, 1954, 353); До пізнього вечора тривали в новій фабриці стукання та брязкати (Фр., V, 1951, 383); На світанку Дмитра розбудили брязкіт зброї і радісні голоси (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 692).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 243.

Брязкіт, коту, м. Звукъ отъ металлическихъ вещей, звонъ, бряцаніе, бренчаніе. Наробив брязкоту, а він і прокинувсь. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 103.