БРЬО́ХАТИ, аю, аєш, недок., розм. Поволі рухатися в чому-небудь рідкому, грузькому (воді, болоті, снігу і т. ін.). Так і брьохав по воді (Сл. Гр.); В глибоких заметах брьохають коні (Коцюб., І, 1955, 430); Перед цим за ніч я пройшов чимало кілометрів, перетинав убрід річки, брьохав через болота (Ю. Янов., І, 1954, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 244.

Брьо́хати, хаю, єш, гл.

1) Шлепаться, ударять объ воду.

2) Плескаться въ водѣ. Пірнає, брьохається, хлюпається. Левиц. І. 63.

3) Идти по водѣ или по жидкой грязи. Так і брьохав по воді. Харьк. у. Пішов… брьохаться осокою та очеретами. Сим. 199.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 102.