БРУ́НЬКА, и, ж. Ще не розвинений пагін рослини, зачаток квітки або стебла з листям. Гай ожива.. На гілках уже скрізь поналивало бруньки (Фр., XIII, 1954, 306); [Пастух:] Поглянь, як сонце світить над безлистим гаєм, от-от неначе вискочать бруньки (Л. Укр., II, 1951, 200); Бруньки на каштанах стікали липучим соком, тополя обвішалася сережками (Смолич, Мир.., 1958, 6); * У порівн. Зо дня в день бубнявіла Вітрова Балка, як брунька (Головко, II, 1957, 257).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 241.

Брунька, ки, ж.

1) Древесная почка (лиственная). Мнж. 176. На весні береза бруньки наганяє. Чуб. І. 130. Погнати вівці на бруньки. Выгнать овецъ пастись въ лѣсъ, когда еще нѣтъ листьевъ на деревьяхъ. Харьк. г.

2) Смычекъ у шерстобита для битья шерсти. Мнж. 176. Знайшов шапувала, ходе той з своєю брунькою. Мнж. 109. Ум. Брунечка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 102.