БРОСТЬ, і, ж.

1. перев. збірн. Листкові або квіткові бруньки. На тій яблунці, що в ярку, та й брость є (Сл. Гр.); Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись (Л. Укр., III, 1952, 186); На гілочках береста тільки-тільки заявились тверді і холодні ще бруньки, але брость на кінському каштані була вже глейка (Смолич, V, 1959, 646).

2. збірн. Гілки, зелень на дереві. Мостила мости з зеленої брості. Сподівалася матері в гості (Чуб., V, 1874, 509); Вікові дуби стоять понад молодою бростю (Фр., IV, 1950, 473).

3. діал. Гроно, кетяг. На столах чекають нас давно страви, яблука і винограду брості (Дор., Передгроззя, 1935, 107); Вітер шумів листям дуба і гойдав багряні брості горобини (Шиян, Партиз. край, 1946, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 240.

Брость, ти, ж.

1) Почка на деревѣ, цвѣточная почка на деревѣ. До тебе верну, як вбересь у брость-листок діброва. Млак. 58. На тій яблоньці, що в ярку, та й брость є. Полт. Пожену на брость пасти воли. Як було походять по брості воли, то такі гарні. Черк. у.

2) Зелень на деревѣ, вѣтви. Мостила мости з зеленої брости. Чуб. V. 509.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 101.