БРОНЕБІ́ЙНИК, а, ч. Боєць, що стріляє з бронебійної зброї. На світанку наші бронебійники підпалили "пантеру" (Гончар, Новели, 1954, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 238.