БРОДЯ́ГА, и, ч. Бездомна людина, що не має постійного місця проживання, сталого заняття, роботи. Поплив [козак] Дністром на сей бік. Покинувши волю, Бродягою… (Шевч., II, 1953, 106); Бурлаки зглянулись і все подивлялись на проворного бродягу, все чогось не йняли йому віри (Н.-Лев., II, 1956, 217); Тут не раз.. проходили і бродяги, і колишні втікачі-каторжани (Донч., III, 1956, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 238.