БРО́ВИ див. брова́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 238.

бро́ви (зменшено-пестливі — брі́вки, брі́воньки) — дугасті смужки волосся над очними ямками; атри­бут людської краси, оспіваний у народній творчості; у замовляннях виступають у парі з очима: очі со­колині — брови соболині; цей об­раз давній, про що свідчить тва­ринна атрибутика (і птах і звір на­лежать до верхньої зони Світового дерева); казковий образ важких брів старця, з-під яких не видно очей, асоціюється із зовнішністю міфічного Вія; за повір’ям, якщо права брова свербить — на зустріч з другом або родичем, якщо ліва — з ворогом. Не так очі, як ті брови, Любі, милі до розмови (А. Метлинський); В мене чари всі готові: Бі­ле личко, чорні брови (П. Чубинський); у сполученні: бро́ви на шну­ро́чку — вузенькі, рівні брови; ознака природної вроди.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 56.