БРИНІ́ТИ, ни́ть, недок.

1. Утворювати дзвенячий протяжний звук (перев. про струни і т. ін.); дзвеніти. Там бубни й сопілки бринять (Л. Укр., IV, 1954, 122); // Дзвінко звучати. Тонкий голосок її.. бринів, як струна, і вона вела ним довго-довго (Мирний, І, 1954, 252);

* Образно. І дзвінке повітря, і дзвінкі гори, і ліси, здавалося, все починало від кожного слова бриніти, як грандіозна мембрана (Гончар, І, 1954, 81); // Дзижчати (про комах). Над Селеновою головою бриніли комарі дивними голосами (Март., Тв., 1954, 110); Бриніли бджолині крила у виноградній лозі (Кучер, Чорноморці, 1948, 9); // Дзюрчати (про воду). А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли (Чуб., III, 1872, 220); З гір потоки плинуть, рвуться. Струмені бринять (Ус., Листя.., 1956, 47).

2. Яскраво вирізнятися своїм кольором (звичайно червоним) при цвітінні, дозріванні (про квіти, плоди). Аби почала перша маківочка бриніти, вже й угледить [Горпина], і зараз вирве й любує вю [нею] (Вовчок, І, 1955, 68).

3. Блищати, виблискувати. Бринять багнети, ви-струнчені скісно (Бажан, І, 1946, 69); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (Собко, Звич. життя, 1957, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 236.

Брині́ти и брені́ти, ню, ниш, гл.

1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Мир. ХРВ. 6. Полотно міцне, аж бринить. Черк. у. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Ном. № 652. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Грин. ІІІ. 170. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. Гн. II. 69.

2) Жужжать. Ярі пчілоньки не бриніть рано. Гол. III. 30. Бо му комарь в ухо бренить. Чуб. V. 1087.

3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. Н. Вол. у. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. Чуб. ІІІ. 220.

4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Чуб. V. 53. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. О. 1862. X. 12.

5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. Св. Л. 295.

6) 1 и 2-е л.: бриніє, єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. Сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ моросить. Нѣжин. у.

7) В голові йому вже добре бренить. У него уже порядочно шумить въ головѣ. МВ. (КС. 1902. X. 146).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 99.