БРЕХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Однокр. до бреха́ти. Попробував би [хто-небудь] що брехнути.. і вже з брехунів повік не вийдеш (Кв.-Осн., II, 1956, 354); Один був гріх [у Севастяна]: і не дихне. Як не брехне (Гл., Вибр., 1951, 78); Песик Ложка на ці Козакові слова схвально брехнув, облизався (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 410).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 233.

Брехнути, ну́, не́ш, гл. Одн. в. отъ брехати.

1) Соврать. Можна і брехнути. Котл. Н. П. 358.

3) = Гавкнути. Телята ревнули, собаки брехнули. ХС. ІІ. 195.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 97.