БРЕТЕ́Р, а, ч., заст. Людина, яка шукає найменшого приводу, щоб викликати на дуель. Втихомирити сп’янілого бретера було нелегко (Тулуб, Людолови, І, 1957, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 232.