БРЕСТИ́, бреду́, бреде́ш; мин. ч. брів, брела́, ло́, мн. брели́; наказ, сп. бреди́; недок.

1. Повільно йти. — Відкіль бредеш ти, голово лиха? — Лисиця так мовля Ослові (Гл., Вибр., 1957, 41); Назустріч нам по дорозі неквапливо бреде пастух, сивобородий дід в солом’яному брилі (Збан., Над Десною, 1951, 205); * Образно. Брели літа своєю тихою ходою (Мирний, IV, 1955, 326); Я у спогадах брів В юнь мою синьооку (Криж., Срібне весілля, 1957, 294).

2. через що і діал. що. Переходити вбрід, перебродити (річку, струмок, болото і т. ін.). Брести тобі дві річеньки, а третій Дунай (Сл. Гр.); Звільна, обережно переступаючи з ноги на ногу, він почав брести ріку (Фр., IV, 1950, 424); Доводилось і через болота брести (Шиян, Партиз. край, 1946, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 232.

Брести, бреду, деш, гл.

1) Переходить въ б родъ. Брести тобі дві річеньки, а третій Дунай. Мил. 135. Ой коли ж ти мене любиш, бреди через воду. Мет. 84. Царівна пішла якось на річку купатись, та брівши у воду й не перехрестилась. Рудч. Ск. II. 29.

2) Брести, медленно идти. Чужі жінки з базару йдуть, моєі немає. А ось перегодом, бреде огородом. Чуб. V. 664.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 96.