БРАТА́НИЧ, а, ч., діал. Те саме, що брата́н. Зоня гостра, мов бритва, а пан "братанич" хоч і привітні, але такі вже неприступні, що крий боже! (Коб., І, 1956, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 227.

Братанич, ча, м. Племянникъ (сынъ брата). Чуб. VI. 292. Н. Вол. у. Камен. у. Опат. 24. Ум. Братанчик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 93.