БРА́НКА, и, ж.
1. нар.-поет. Жін. до бра́нець. [Панас:] Заберемо бранок з татарських базарів (Н.-Лев., II, 1956, 442); Стоять з гарему звалища сумні, Садок і башта; тут в колишні дні Вродливі бранки вроду марнували (Л. Укр., І, 1951, 71); — Чуєш, Ваня, дома я! Вже не бранка, не сірома. Вірна подруга твоя (Воскр., З перцем!, 1957, 43).
2. тільки одн., діал. Рекрутський набір. — Е, ні, пане. То не така бранка. То перед війною бранка, така, що лише кривого та сліпого пустять (Фр., VII, 1951, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 227.